Сьогодні я беру участь в конкурсі "Вчитель року" в номінації "Історія".Побачила багато цікавого, нового. Отримала стимул впроваджувати в роботу новації, представлені колегами.

Подяка за участь у Всеукраїнському конкурсі на кращий план-конспект уроку з історії України, всесвітньої історії, курсів "Людина і світ", "Людина і суспільство" з елементами медіаосвіти і медіаграмотності та популяризацію медіаосвітніх методів під час викладання суспільних дисциплін. Листопад 2015 року.

Есе про себе

Скільки себе пам’ятаю,  найяскравіші моменти з життя пов’язані зі школою. Хоча в дитинстві виникала інша думка… Але з віком, здобуваючи нові знання, осягаючи все більш високих щаблів у своєму розвитку, зрозуміла, що все це потрібно передавати іншим учасникам руху, назва якому – життя. Так я стала педагогом.

Сьогодні, за шістнадцять років педагогічної роботи, розумію, що навчання  безперервне. Вчити сучасних дітей так, як десять років тому, неприйнятно. Життя вносить  в процес навчання нові риси і вимоги. Тому чи є поріг педагогічної зрілості, при досягненні якого вчитися стане  необов’язковим? Не дарма грецький філософ Сократ казав своїм учням: «Я знаю, що нічого не знаю, а інші не знають і того». Тому потрібно постійно вдосконалюватися. Як же оцінити те, що пізнано, зроблено, вкладено в своїх учнів? Виграними конкурсами? Кількістю призів і грамот? Напевно, і ними теж, але головні критерії оцінок в іншому. В тому, що дозволило комусь із учнів стати впевненішим в собі. У мене такі учні є.

Моя робота – улюблений спосіб пізнання, спілкування, самовираження. Мої учні – мої однодумці, що довірили мені частинку своєї долі. Всім цим мені потрібно розпоряджатися мудро і точно.

              

     У суботу, 28 листопада, Україна і світ вшановуватимуть пам’ять мільйонів  жертв Голодомору 1932—1933 років